«Самое удивительное не то, что люди летают, не то, что они скоро долетят до Луны, не то, что они расщепили атом. Самое удивительное то, что на Земле продолжают рождаться дети (В.Солоухин)
У кожної людини є своє покликання. А чи задумувалися Ви над цим, чи думали « на своєму я місці»? Я думаю - так, якщо Ви шукаєте свій шлях, свою стежину в цьому житті.
Покликання – це не щоденна рутинна робота, це прагнення дати якомога більше, не вимагаючи нічого натомість. Кожного дня, прокидаючись вранці, я згадую посмішки своїх учнів, їх зацікавлені оченята, і хочу якомога швидше почути їх голоси, подивитися в ці очі. Бути вчителем в наш час – не завжди вдячна робота. І багато молоді залишають школу, і шукають «кращої» долі. Залишається тільки той, хто відчуває душею дітей, їх прагнення, мріє допомогти їм в житті. Це дуже тернистий шлях, на якому зустрічається багато перешкод, труднощів. І тільки коли Ви розумієте, що нічого не можна порівняти з успіхами своїх учнів, їх впевненість в собі, їх поваги та любові, ось тоді Ви знайшли своє покликання. Значить Ви вдома, і цей дім – школа.
Учитель – важлива людина в житті кожного. Він працює з найціннішим – особистістю. І від того, який у Вас учитель, залежить і те, як Ви проведете свої кращі учнівські роки. Тож вчитель не тільки вчить, він допомагає, скеровує, виховує, підказує, шукає… Така доля вчителя. Бути вчителем, значить не просто знати свій предмет, а бути обізнаним різних сферах життя, бути відкритою, небайдужою, люблячою людиною. Кожна дитина — це маленький всесвіт, і, правильно дібравши ключик, можна виховати особистість. А найбільшою нагородою для вчителя є досягнення його учнів, їх життя, і відчуття того, що ти допоміг становленню ЛЮДИНИ. Це прекрасно, коли вчитель може бути порадником, провідником і володарем скарбниці знань.
Я вважаю, що вчитель – це моя стежина в цьому житті. Тільки в цій роботі я бачу себе, і не уявляю як можна жити не бачачи ясних дитячих очей, лагідних усмішок, без радощі перших успіхів. Це моє покликання. Я вибрала професію вчителя. Люблю свою роботу, хоч вона забирає багато сил і часу. Сучасний вчитель має прагнути пізнати нове,бути освічений, цікавий дітям. Тому я беру участь у цьому конкурсі.
Я вчитель. Та перш за все я- жінка. А ще я донька, дружина, невістка, сестра, тітка, мама трьох дітей. Народилась і виросла на Херсонщині в багатодітній сім’ї переселенців із Полісся. Батьки з дитинства прищеплювали нам любов до праці, до рідної землі, вчили цінувати людську гідність, розум і порядність. Намагаюсь передати це своїм дітям.
Шкільні турботи забирають багато часу. Та крім роботи маю багато захоплень для душі: в’яжу, вишиваю, воджу автомобіль, маю хист до кулінарії. Душевну рівновагу відновлюю на власній пасіці. Сучасне життя стрімке, треба скрізь встигати, відвідую спортивний зал та студію бальних танців.
Найбільша розрада у цьому буремному житті – моя сім’я. Коли ввечері знесилена повертаюся у свій затишний дім і бачу радісні очі коханого
чоловіка, трьох діточок, то знову розправляю крила.Лев Толстой сказав: «Нема виховання, є особистий приклад.» Хочу бути прикладом для своїх дітей, сім’ї, бо вони – моя надія і опора, найкращий прилисток у житті. Що не вдалося мені у дитинстві, намагаюся реалізувати в своїх дітях, допомагаю їм знайти свій шлях.
